Триває виробнича навчально-виховна педагогічна практика в середніх класах закладів загальної середньої освіти міста й області. Студенти спеціальності «035 Філологія», спеціалізації «035.01 Українська мова і література» діляться враженнями про свої перші проведені уроки та практику загалом.
ВАСИЛИШИН Юлія: «Йдучи на практику в 7 клас, я, чесно кажучи, трішки хвилювалася. Це той вік, коли діти вже «не малюки», вони все помічають, мають свій характер і їх важко чимось по-справжньому зацікавити. Найбільше переживала через комунікацію з класом: чи сприйматимуть учні мене серйозно і чи зможу я донести матеріал так, щоб вони його зрозуміли. Тривалий час я взагалі сумнівалася, що зможу працювати у школі, вважаючи, що мені забракне педагогічного хисту. Зараз, коли все майже позаду, можу сказати: це було значно складніше, ніж здавалося в університеті, але водночас набагато цікавіше.
Звісно, реальність вносила свої корективи. Не всі уроки проходили ідеально: іноді підводила техніка, іноді доводилося змінювати план на ходу через настрій чи втому класу. Були моменти розчарування в собі, коли результат не відповідав очікуванням. Проте саме ці невдачі стали найкращим стимулом – вони навчили мене аналізувати помилки та продумувати кожну деталь заняття набагато ретельніше.
Окремо хочу відзначити атмосферу. Завдяки підтримці вчителя-предметника та щирості дітей, я почувалася на своєму місці, що допомогло мені подолати внутрішні барʼєри та проявити себе. Можу впевнено сказати, що практика 2026 року змінила моє ставлення до професії вчителя на краще».
ВІРСТЮК Віта: «Перший урок став для мене справжнім виходом із зони комфорту, який несподівано приніс позитивні враження. Спочатку я хвилювалась, що дітям буде нецікаво, і вони просто не слухатимуть; потім побачила допитливість у їхніх очах, проте до кінця уроку залишався мандраж. Зацікавити сучасне покоління насправді виявилося легше, ніж я очікувала. Було надзвичайно цікаво нарешті побачити все зі сторони вчителя, адже цей досвід кардинально відрізняється від звичного перебування за партою. Стоячи перед класом, я відчула відповідальність за кожен момент уроку. Ця зміна ракурсу дала мені змогу по-новому відкрити для себе поведінку учнів та їхні щирі реакції. Навіть попри внутрішнє хвилювання, я отримала неймовірний приплив енергії від взаємодії з учнями. Після заняття я відчула полегшення та приємне усвідомлення того, що мені вдалося знайти спільну мову з класом».
ШКУРЛЕЙ Вероніка: «І час летить, не стишує галопу». Ці слова Ліни Костенко відлунюють у кожному куточку душі. Так, цей Володар безжальний. Ніби ще вчора думала, як відбуватиметься моє вчителювання (хоча, правду кажучи, було цікаво спробувати себе в новій ролі), і от уже майже все позаду. Пригадую, коли вперше провела урок, де впевність перепліталася з виваженістю і намаганням зацікавити п’ятикласників бути вправними керманичами українського слова. Гадаю, що частково змогла це зробити: доторкнутися тендітно до їхніх сердець, а вони вже самі на пюпітрі життя творили мовну симфонію. Надзвичайно тішить те, що в учнів є той вогник до навчання, коли знайомі їм ігрові персонажі допомагали крокувати стежинами знань, коли кожен підносив руки, щоб відповісти, коли вкладена праця давала свої плоди.
Це були чудові миттєвості особистого зростання й чогось нового, незвіданого раніше. Я теж вивела ще один акорд на пюпітрі життя. А далі буде… Що саме? Час покаже. «І кожен фініш – це, по суті, старт»
ЯНКОВЕЦЬКА Тетяна: «Перед першим уроком моїм найбільшим страхом була дитяча байдужість. Я хвилювалася, що кожне слово, кожну відповідь доведеться ледь не силоміць «витягувати» з учнів. Проте я була надзвичайно приємно вражена, коли зустрілася поглядом із цими допитливими очима шестикласників.
Під час уроку до мене прийшло усвідомлення, у якому, напевно, і захована суть тонкого вчительського мистецтва: формат уроку визначається не під час створення конспекту вдома, а безпосередньо в класі, у живому спілкуванні. Адже важливо не лише подати матеріал зрозуміло, а й врахувати, який настрій, стан зараз у дітей, та багато інших деталей.
Щиро кажучи, мене завжди більше приваблювала робота редактора, а не викладання у школі. Робота з текстом здавалася мені ближчою, ніж робота в класі. Проте після першого уроку я серйозно замислилася. Це особливе відчуття – бачити, як молоде покоління з таким бажанням пізнає світ. Розуміння того, що саме ти навчаєш їх тонкощів рідної мови, наповнює роботу зовсім іншим змістом.
Якщо виділити для мене найцінніше на уроці – це точно, коли вкінці чую від дітей «Дякую за урок!». Це відчуття, яке ні з чим не зрівняється, оскільки дає розуміння, що діти мають цю жагу до знань, і я їм у цьому допомагаю».
